Quand un Français du XVIIe siècle nous parle de la tchaïka cosaque

* Les astérisques renvoient au glossaire en fin d’article
Українською мовою

On dispose de peu d’éléments d’informations sur les tchaïkas, navires des Cosaques zaporogues du XVème au XVIIème siècle. Il est assez intéressant d’observer que nous devons ces renseignements à un ingénieur français,   Guillaume Le Vasseur de Beauplan, qui fut au service du roi de Pologne entre 1630 et 1647. Dans sa  » Description d’Ukranie, qui sont plusieurs provinces du Royaume de Pologne« .Contenues depuis les confins de la Moscovie, jusques aux limites de la Transilvanie. » Il en fait une présentation fort précieuse.

« Quand ils (les Cosaques) ont dessein d’aller en mer… ils s’acheminent à leur Sczabenisza Worskowa (quartier général dans la Sitch, leur forteresse située sur une île en aval des chutes du Dnipro) qui est leur rendez-vous.

Là, ils bâtissent des bateaux d ‘environ 60 pieds de long, de 10 ou 12 pieds de large et profonds de 12 pieds.
Ce bateau est sans quille*, bâtit sur un canot de bois de saule ou de tilleul qui a environ 45 pieds de longueur. Il est bordé et rehaussé de planches de 10 à 12 pieds de long, larges d’environ un pied qu’ils chevillent et clouent les unes sur les autres à clin*… (jusqu’à) une hauteur de douze pieds et une longueur de soixante pieds, en élargissant à mesure qu’ils haussent… la chose se comprend mieux dans le dessin que j’ai crayonné grossièrement.

On y remarque les cordons de roseaux gros comme un baril, assemblés… d’un bout à l’autre du bateau, bien liés avec des cordes de tilleul ou de merisier. Ils les bâtissent ainsi que nos charpentiers ont coutume avec des membrures* et des traverses* puis les goudronnent. Ils se servent de deux gouvernails à chaque bout comme le dessin vous les représente. Du fait que leurs bateaux sont d’une grande longueur, ils perdraient trop de temps pour virer lorsqu’il leur est besoin de fuir en arrière. Ils ont, d’ordinaire, dix à quinze rames de chaque bord et vont plus vite que les galères des Turcs à la rame. Ils ont aussi un mât où ils mettent une voile assez mal faite, et ne s’en servent que par beau temps. Ils aiment mieux ramer par grand vent. Les dits bateaux sont sans tillac (non pontés).   Quand ils sont pleins d’eau, les roseaux, qui sont attachés au bateau tout autour, les empêchent de couler…
..Ils se mettent à soixante pour bâtir un bateau, qu’ils rendent prêt en quinze jours. Car ils sont de tous métiers comme je l’ai dit. Ainsi en deux ou trois semaines de temps ils rendent prêts 80 ou 100 bateaux… Ils s’embarquent dans chaque bateau 50 à 70 hommes avec chacun deux fusils et un sabre. Ils ont 4 à 6 fauconneaux (sortes de bombardes légères) à bord de leur bateau.. C’est là le camp volant des Cosaques en la Mer noire qui est capable d’affronter les meilleures villes de la Natolie (Anatolie, Empire Ottoman). »

Note 1: Si l’on considère que Guillaume Le Vasseur de Beauplan utilise le « pied-du-roi » d’avant 1667, alors ce dernier serait de 32,660 cm. Les tchaïkas feraient environ 20 m de longueur, environ 3,5 m de largeur et 4 m de haut. Ce dernier chiffre semble surévalué si l’on se réfère à l’échelle du dessin ci-dessus et si l’on on observe aussi que la partie immergée semble égale au franc bord indiqué plus loin comme faisant moins d’un mètre. Les planches des bordés, quant à elle, mesureraient de 3,3 m à 4 m de longueur sur 0,34 m de largeur.
Note 2: Il faut prêter une attention particulière au commentaire sur le « canot de bois de saule ou tilleul qui a environ 45 pieds de longueur » servant de base à la construction. La tchaïka n’est pas une « galère », un « drakkar » voire une « frégate » comme on peut le lire quelquefois dans la presse. En dépit du fait qu’elle est mue par des avirons* et non par des pagaies, il s’agit plutôt d’une grande pirogue monoxyle* (45 pieds, soit 15 mètres) que l’on rallonge et surélève avec des bordés* supplémentaires appelés aussi fargues*. C’est un mode de construction que l’on continue à observer aujourd’hui dans certaines partie du monde.

Pirogue cosaque monoxyle, agée de 500 ans, longue de 12 m et haute d’1 m, découverte  en Volhynie, près du village de Staroselie Manevychi (région de Lutsk, Ukraine de l’Ouest). Volyn ancient Cossack boat – Унікального човна, що знайшли на Волині, вдалося дістати з води – Photos Володимир Чопюк

2. Expéditions maritimes des tchaïkas

Nous n’entrerons pas dans le détail de la lutte séculaire, voire des alliances, qui ont séparé ou, momentanément, rapproché les Zaporogues, les Tatars et la « Sublime Porte ». Il s’agissait d’affrontements territoriaux, politiques, mercantiles et religieux. Les lignes suivantes de Le Vasseur de Beauplan sont violentes. Elles permettent, néanmoins, de comprendre l’usage que les Cosaques faisaient de leur tchaïkas et comment elles étaient particulièrement adaptées et redoutables, en dépit de leur simplicité.

« Ainsi équipés, ils descendent le Boristhène (Dnipro)… le Turc d’ordinaire en est averti et fait tenir prêtes plusieurs galères à l’embouchure du Boristhène pour les empêcher de sortir. Mais les Cosaques plus rusés sortent lors d’une nuit obscure proche d’une nouvelle lune … et se tiennent cachés dans les roseaux…où les galères n’osent pas aller. Elles se contentent de les attendre au passage, où elles sont toujours surprises. Toutefois (les bateaux cosaques) ne peuvent si subitement passer qu’ils ne soient aperçus. Alors l’alarme court par tout le pays et va jusqu’à Constantinople…

(Malgré tout, les Cosaques) prennent le temps et la saison si à propos, qu’en trente six ou quarante heures ils sont en la Natolie (Anatolie). Ils mettent pied à terre, chacun un fusil à la main, ne laissant dans chaque bateau que deux hommes et deux garçons pour les garder. Ils surprennent les villes, les envahissent, les pillent et les brûlent. Ils entrent quelquefois une lieue dans le pays, mais retournent aussitôt… 

Et s’ils rencontrent quelques galères turques ou autres vaisseaux ils les poursuivent, les attaquent et les arraisonnent. Et voici comme ils s’y prennent. C’est que leurs bateaux n’ont pas plus de deux pieds et demi sur l’eau (moins d’un mètre au-dessus de la flottaison). Ils découvrent un navire ou une galère avant qu’ils puissent être aperçus d’eux. Ils mettent bas le mât de leur bateau et observent à quel run (quart) de vent ils sont. Ils tâchent d’avoir le soleil dans le dos pour le soir. Puis, une heure avant le coucher du soleil, ils rament avec force vers le navire ou la galère. Ils se tiennent à une lieue de crainte de les perdre de vue et les gardent ainsi. Enfin, environ sur la minuit, un signal étant échangé, ils rament puissamment vers les vaisseaux, la moitié de l’équipage prêt à combattre, qui ne fait qu’attendre l’abordage. Ceux du vaisseau sont étonnés de se voir attaquer par 80 ou 100 bateaux qui les comblent d’hommes et les maîtrisent d’emblée. Ensuite, ils pillent ce qu’ils peuvent trouver d’argent et de marchandise… ce qu’ils pensent leur pouvoir servir, puis coulent le vaisseau (ils n’ont ni l’usage, ni les ressources, pour le faire naviguer) et les hommes par le fond (quand il y a des Chrétiens parmi eux, ils sont libérés, comme à Feodosia). Voila comme en usent les Cosaques…

Après, il leur faut retourner en leur pays. Les gardes sont redoublées à l’embouchure du Boristhène (Dnipro) pour leur faire rendre compte, mais ils se moquent de cela encore… ils vont descendre à une anse qui est à trois ou quatre lieues à l’Est d’Oczakow (Otchakiv). Dans cet endroit, se trouve un vallon fort bas, long de ¼ lieue de grande mer montant quelques fois un demi-pied d’eau. Il y a bien trois lieues à gravir pour atteindre le Boristhène (Dnipro). Les Cosaques se mettent à deux ou trois cents pour tirer, par-dessus le col, leurs bateaux. Les uns après les autres, et en moins de deux à trois jours, ils se rendent dans le Boristhène avec tout leur butin. »

Véloces, calant très peu, marines et fluviales, rapides à construire, furtives, légères, armées, équipées de « caissons de flottabilité » qui amortissent aussi les boulets, pouvant « voyager » sur la terre, les tchaïkas sont bien des engins amphibies de premier ordre. Certains ont même voulu y voir les premiers sous-marins! On peut lire, ailleurs, que les Cosaques avançaient parfois en se dissimulant sous la coque renversée de leur embarcation. New World Encyclopedia-Submarine: « A far ancestor for a submarine is probably a seventeenth-century Ukrainian Cossack riverboat called Chaika (gull) that was used underwater for reconnaissance and infiltration missions. Chaika could be easily capsized and submerged so that the crew was able to breathe underneath like in a modern diving bell and propel the vessel by walking on the bottom of river. Special plummets for submerging and pipes for additional breathing were used ».

Note 3: Il n’a pas été possible de savoir à quelle « lieue » Beauplan faisait référence tant il en existait d’utilisations différentes. L’équivalence en kilomètres varie de 3,25 à 4,28.

Bernard Grua Nantes, août 2016

Autres articles sur la tchaika Presvata Prokova
– Qui est Taras Beniakh, l’Otaman de la tchaïka cosaque « Presviata Pokrova »?
– Tchaïka, la diplomatie fraternelle des Cosaques en Bretagne
– Tchaïka, travaux nécessaires et contraintes rencontrées avant une remise en eau (fin juillet 2016)
– Quelques récits collectés à Palette-Aven sur les deux décennies de navigation de la tchaïka

Rejoignez la Tchaika sur Facebook:
Français: Tchaïka cosaque « Presviata Pokrova » FR
Ukrainien: Козацька чайка « Пресвята Покрова »

GLOSSAIRE

Aussière: se dit aussi “haussière”, gros cordage pour amarrer ou remorquer un navire.
Aviron (oar): le mot rame n’est pas utilisé en langage maritime. On dit aviron.
Babord (port): côté gauche du bateau en regardant de l’arrière vers l’avant.
Bande-molle: fer plat ou demi-rond garnissant la quille et l’étrave pour les protéger.
Barrot (beam): Pièce de charpente transversale qui reçoit le pont.
Barrotin (half-beam): petit barrot allant d’une serre-bauquière jusqu’à un élongis de capot ou de rouf.
Bau (beam): poutre transversale qui écarte les murailles d’une coque et supporte un pont. Par extension sur un yacht, synonyme de barrot et sur un canot creux synonyme de banc. Le maître-bau correspond à l’endroit le plus large du bateau et au maître-couple.
Bauquière (serre) (shelf): ceinture longitudinale intérieure reliant les membrures sous le pont.
Bôme (boom): vergue situé sur la partie inférieure de la grand voile à corne. Elle s’appuie sur le mat par une mâchoire ou par le vit-de-mulet.
Bordé (planking, plank): désigne à la fois chacune des planches et leur ensemble qui, s’appliquant dans le sens longitudinal sur les membrures, forment le revêtement extérieur de la coque. On emploie souvent le terme bordage pour désigner chaque des planches.
Bordure (foot of a sail): nom du côté inférieur d’une voile, qui peut être libre ou bômée.
Bouge (round): courbure transversale du pont.
Bout’: terme générique pour un filin. En langage maritime, on ne dit pas corde, sauf pour la cloche.
Bras (brace): manœuvre qui sert à faire tourner horizontalement la vergue haute de la grand voile carrée pour l’orienter suivant la direction du vent.
Cadène: pièce d’accastillage solidaire de la coque sur laquelle vient se fixer un hauban.
Cale (hold): espace compris entre le pont et la coque .
Calfatage (caulking): voir calfater.
Calfater (to caulk): bourrer de l’étoupe dans les joints de bordage pour les rendre étanches.
Cap-de-mouton (dead eye): pièce de bois de forme ronde percée de trois trous et utilisée pour raidir les haubans.
Carvelle: clou à tête en forme de diamant et à tête carrée.
Chute (drop of sail): côté arrière et plus ou moins vertical d’une voile.
Clin (clinch): méthode de construction où les bordés se chevauchent, comme les tuiles d’un toit. Nom donné à une virure dans ce type de construction.
Corne (gaff): espar sur lequel est envergué le haut de la voile à corne. La corne se termine à son extrémité avant par une mâchoire en forme de croissant qui embrasse le mât sur la moitié de sa périphérie. La corne est également appelée pic.
Couple (frame): coupe transversale d’une coque; le terme s’emploie également pour les membrures associées deux à deux lorsqu’elles sont dans le même plan transversal
Drisse (halyard): manœuvre servant à hisser les vergues, voiles et pavillons
Ecart: assemblage de bordés bout à bout
Ecoute (sheet): manœuvre courante frappé à l’angle inférieur d’une voile pour régler l’orientation de cette voile.
Elongis (carling): pièce de bois fixée au barrotage dans le sens longitudinal
Enture: assemblage en biseau de deux pièces
Enverguer (to bend a sail): fixer à une vergue la ralingue supérieure d’une voile dite ralingue d’envergure
Espar (spar): pièces de bois pouvant servir de mat, de vergue, de bôme etc.…
Etambot (stern post): pièce arrière de la charpente axiale, prolongeant la quille vers le haut.
Etoupe (oakum): filasse de chanvre.
Etrave: pièce avant de la charpente axiale.
Fargue (wash-board): bordé supplémentaire rehaussant le franc-bord.
Foc (jib): voile triangulaire de l’avant qui s’établie entre l’étrave et le mât.
Fonds (bottom): partie la plus basse située sur la quille et le bas des membrures
Franc-bord (carvel-built): méthode de construction où les chants des bordés sont en contact bord à bord (par opposition à la construction à clin où ils se chevauchent).
Garcette (gasket): cordage mince pour faire différents petits amarrages.
Grand-voile (main sail): voile principale, carrée ou à corne, qui s’établit sur le mât.
Gréement courant (runing rigging): l’ensemble des cordages permettant d’établir et de manœuvrer les voiles.
Gréement dormant (standing rigging): l’ensemble des câbles et des haubans destinés à la tenue de la mâture.
Guindant (hoist of a sail): hauteur d’une voile ou d’un pavillon qui est contre le mat. Pour le foc, le guindant est contre l’étai, hauban avant. (b)
Hauban (shroud): cordage ou câble qui tient le mat. (b)
Hiloire (coaming): planche bordant verticalement une ouverture pour empêcher l’eau d’y entrer.(b)
Jumelles (side piece): paires de flasques dépassant le pont entre lesquelles le mât peut pivoter au moment du mâtage ou du dématâge.(b)
Lisse (batten): latte de bois longitudinale. Les lisses peuvent être provisoire si elles servent pour le tracé ou structurelles pour renforcer une coque dans le sens longitudinal. Elles sont généralement positionnées à l’intérieur des membrures. (b)
Liston (sheer-rail): lisse extérieure servant à protéger la muraille. (b)
Livet (deck-line): ligne de jonction de la coque et du pont. (b)
Maître bau (main frame): partie la plus large du navire.
Mater (à ne pas confondre avec mâter): opération qui consiste à écraser progressivement avec une massette l’extrémité d’un boulon ou d’un rivet afin de le rendre solidaire de l’écrou ou de sa coupelle. (b)
Membrure (rib): l’ensemble des couples d’une charpente. Par extension, le mot membrure est souvent utilisé pour désigner un membre. (b)
Mi-bois: mode d’assemblage où chacune des deux pièces est entaillée de sa moitié.
Monoxyle: se dit d’un ouvrage fait d’une seule pièce de bois. Exemple pirogue monoxyle.
Mortaise: partie femelle d’un assemblage dont la partie mâle est le tenon. (b)
Oeillet (eyelet-hole): cercle métallique riveté permettant de faire un trou dans une voile pour hisser un filin ou une pièce métallique. (b)
Œuvres mortes: partie émergée de la coque. (b)
Œuvres vives: partie immergée de la coque
Passavant: portion latérale du pont située entre les hiloires de rouf ou de cockpit et le plat bord.
Pic (peak): voir corne
Plat bord (planksheer): pièce de charpente longitudinale couvrant à plat la préceinte, les têtes de membrures et la serre bauquière.
Poupe: partie arrière du navire
Préceinte (wale): premier bordé du haut, souvent plus épais que les suivants.
Proue: partie avant du navire (cf. « figure de proue »)
Queue d’aronde: l’un des meilleurs mode d’assemblage en angle de deux pièces. Elle est dessinée et taillée à la forme d’un trapèze.
Quille (keel): longue pièce de bois s’étendant sur toute la longueur du navire et en formant la partie inférieure.
Ralingue (bolt rope): cordage cousu au pourtour d’une voile pour la renforcer.
Scarf: mode d’assemblage en biseau réalisé sur l’épaisseur de deux pièces.
Scarfés: voir scarf
Serre (stringer): ceinture longitudinale intérieure de la coque, qui en raidit la structure.
Tapon: pastille de bois servant à recouvrir les têtes de vis ou de pointe.
Tire-fond: grosse vis à tête carrée ou octogonale.
Tonture (sheer): courbe du haut de la coque et du pont vue de profil.
Traverse: Le Vasseur de Beauplan parle probablement des barrots de pont (ou baux)
Tribord (starbord): côté droit du bateau en regardant de l’arrière vers l’avant.
Varangue (floor timber): pièce de bois qui reçoit les pieds de membrure et les relie à la quille
Vergue (yard): espar sur lequel est envergué une voile
Virure (stracke): bordage qui s’étend sur toute la longueur de la coque et est constitué de deux ou plusieurs bordés mis bout à bout.
Vît-de-mulet (goose neck): ferrure d’articulation entre la bôme et le mât.
Voile à corne (gaft sail): voile qui a la forme d’un quadrilatère irrégulier. La position normale est voisine de l’axe du navire.
Voile carrée (square sail): voile enverguée sur une vergue perpendiculaire au mât et tenue par son milieu. La forme est celle d’un trapèze. La position normale est perpendiculaire à l’axe du navire.

Українською мовою

Коли у них виникає намір піти в море, то, не маючи дозволу короля, вони беруть його у свого старшого, скликають Ruds, тобто Раду, і проводять вибори отамана, котрий очолить їх у цьому поході, дотримуючись такого ж звичаю, про який ми розповідали стосовно виборів старшого, хоча отаман цей потрібен тільки на певний час. Далі вони вирушають до Військової Скарбниці [Sczabenisza Worskowa], місця свого збору і будують тут судно близько 60 стіп завдовжки, 10—12 стіп завширшки і 12 — завглибшки. Таке судно не має кіля; його основа — це човен з /54/ верби або липи, довжиною до 45 стіп. Збоку він обшивається і вивершується дошками від 10 до 12 стіп завдовжки і до однієї стопи завширшки, які прибиті [дерев’яними] цвяхами, причому кожен ряд унапуск на наступний, як і в звичайних річкових судах, і так доти, доки [човен] не досягне 12 стіп у висоту і 60 — у довжину, розширюючись у міру підвищення. Та це зрозуміліше на рисунку, який я в загальних рисах накидав. На ньому можна бачити товсті, як бочки, в’язанки очерету, що щільно кріпляться одна до одної по всій довжині човна від одного краю до другого і міцно прикріплюються [до бортів] ликом із липи або дикої вишні. Будуються вони так, як звикли і наші теслі, з перегородками і поперечними лавами, а потім просмолюються. Користуються двома стернами по краях човна, як показано на рисунку, оскільки човни дуже довгі і треба було б забагато часу, щоб розвернутись, коли виникає потреба у розворотах під час втечі. Звичайно, з кожного боку від 10 до 15 весел, і швидкість більша, ніж у турецьких веслових галер. Є також і щогла, на якій вони [козаки] напинають досить невправно зроблене вітрило; використовують його лише в тиху погоду, а при сильному вітрі воліють веслувати, їхні човни не мають верхньої палуби, і коли наповнюються водою, очерет, прив’язаний довкола човна, не дає йому затонути.

Сухарі знаходяться у великій бочці заввишки 10 стіп, на 4 стопи в діаметрі, яку міцно прив’язують. Сухарі витягають через втулку. Беруть із собою також барильце з вареним пшоном і діжечку з борошном, розведеним на воді, яке їдять, змішуючи з пшоном, всі разом, що вони дуже цінують; цей наїдок служить їм і їжею, і питвом, він має кислуватий смак і називається /57/ «саламаха» [salamake], тобто, пречудова страва. Щодо мене, то я не знайшов у ньому вишуканого смаку, а коли й вживав його під час своїх мандрів, то лише тому, що не знайшлось нічого кращого. Під час походу ці люди дотримуються тверезості, і якщо між ними трапиться п’яниця, отаман наказує викинути його в море. Окрім того жодної горілки везти з собою не дозволяється, оскільки під час походів і експедицій вони високо цінують тверезість.

Коли вони вирішують йти війною на татар, щоб помститися за кривду і заподіяні грабунки, то вибирають осінню пору. Для цього відправляють на Запорожжя [Zaporouys] усе, що необхідне для походу чи експедиції, для будівництва човнів і взагалі усе, що, на їх думку, буде потрібним. Потім 5-6 тис. відчайдушних, добре озброєних козаків вирушає на Запорожжя будувати човни. До будівництва одного човна приступає 60 чоловік, закінчуючи його через два тижні, оскільки вони, як я вже казав, майстри на всі руки. Таким чином, за два-три тижні у них готово 80 або 100 човнів такої форми, яку я описав. У кожен човен сідає від 50 до 70 чоловік, кожен з яких має дві рушниці і шаблю; на човні є також 4—6 фальконетів і запас харчів, щоб вистачило на всіх. Одягнені козаки в сорочку і шаровари, мають ще одні змінні, благеньку свиту і шапку, 6 ліврів пороху, достатню кількість свинцю, запас ядер для фальконетів; у кожного є годинник. Так ось виглядає летючий козацький табір на Чорному морі, який безстрашно нападає на найзначніші міста Анатолії.

Спорядившися ось так, вони спускаються по Борисфену. Отаман має /58/ на щоглі відзнаку і, звичайно, йде на третину корпусу попереду, їхні човни тримаються так близько один біля одного, що майже торкаються веслами. Турки, звичайно, бувають попереджені про похід і тримають у гирлі Борисфена напоготові кілька галер, щоб не дати їм вийти [з лиману]. Але козаки хитріші: вони виходять темної ночі незадовго перед молодиком і переховуються в очеретах, які тягнуться на 3-4 льє [вгору] по Борисфену, куди галери заходити не наважуються, бо колись там зазнали лиха. Отож задовольняючись чеканням на них [козаків] у гирлі, татари завжди опиняються перед несподіванкою. А оскільки козаки не можуть пройти так швидко, щоб їх не помітили [взагалі], то по всій країні здіймаєтся тривога, досягаючи [самого] Константинополя. Великий Пан розсилає гінців по всьому анатолійському узбережжю, в Болгарію і Румелію [Romanie], аби там кожен пильнував і був готовий до появи козаків з моря. Та все надарма, бо ті часу не гають і так доречно використовують пору року*, що уже через 36 чи 40 годин з’являються біля Анатолії.

* Зауважте, що вони вирушають лише після св. Іоанна з тим, щоб повернутись щонайпізніше на початку серпня. [Прим. авт.]

Прибувши туди, висаджуються на берег, кожен з рушницею в руці, залишаючи у кожному човні для охорони тільки двох чоловіків і двох хлопців. Потім зненацька нападають на міста, захоплюють їх, грабують, палять їх, заглиблюючись іноді на ціле льє в глиб краю, але одразу ж повертаються, знову вантажаться зі здобиччю і вирушають в інше місце, щоб не раз спробувати щастя. Якщо випадково натраплять [на щось підходяще], то атакують його, а якщо ні — то повертаються зі здобиччю додому. А коли вони наткнуться на якісь турецькі галери чи інші судна, то переслідують їх, нападають на них і беруть штурмом. Ось як це відбувається: їхні судна виступають з води не більше, як на 2,5 стопи, тому вони [козаки] помічають судно або /59/ галеру раніше, ніж можуть бути помічені самі. Далі вони опускають на своєму човні щоглу і визначають напрям вітру, намагаючись плисти так, щоб сонце до вечора було у них за спиною. За годину перед заходом сонця вони з силою гребуть до судна чи галери, доки не опиняться на відстані 1 льє і звідти стережуть їх, боячись втратити з поля зору. Потім десь біля півночі (подавши сигнал) вони щосили веслують до судна, [причому] половина команди готова до бою, тільки й чекає, коли судно настільки наблизиться, щоб стрибнути на нього. Ті, що на судні, дуже дивуються, побачивши, що на них напало 80 чи 100 човнів, з яких сипляться люди, одразу ж захоплюючи корабель. Зробивши це, козаки грабують усі знайдені гроші й товари малих розмірів, які не псуватимуться у воді, а також гармати й усе те, що, на їх думку, може знадобитися; потім пускають судно разом з людьми на дно. Ось яку користь мають з цього козаки. Якби вони вміли правити судном чи галерою, забрали б їх теж, але у них немає цього вміння.

Тепер слід повернутися у свій край. [Тим часом] варта у гирлі Борисфену подвоєна, щоб належно покарати їх за грабунки. Вони, одначе, кепкують з цього, хоча й ослабли. Адже не буває так, щоб у проведених битвах вони не втратили багатьох зі своїх, чи щоб море не поглинуло кількох човнів, бо не всі вони такі міцні, аби витримати. Козаки причалюють у затоці, яка знаходиться за 3-4 льє на схід від Очакова . В цьому місці за чверть льє від Великого моря [Grande Mer] y напрямку до Борисфена тягнеться майже на 3 льє дуже низька долина, яка інколи заливається на півстопи водою. Звідси козаки по 200— 300 чоловік починають перетягати волоком один за одним свої човни, /60/ і [в такий спосіб] протягом двох-трьох днів дістаються до Борисфена з усією здобиччю. Ось так вони рятуються і уникають бою з галерами, що стережуть гирло навпроти Очакова. Наприкінці повертаються до своєї Скарбниці [Karbenicza], де ділять здобич, про що я вже розповідав.

Є у них ще один шлях повернення — повертаються вони через Донський лиман [le Limen du Don] , перепливаючи протоку між Таманню і Керчю [Кегсу] і піднімаючись по лиману аж до річки Міусу [Mius] доти, доки вона сплавна для човнів. Від її верхів’я до верхів’я Тачаводи [Taczawoda] лише 1 льє, а Тачавода тече у Самару [Samare], котра в свою чергу впадає у Дніпро на відстані 1 льє вище Кодака [Kudak], як це видно на карті. Але козаки цим шляхом повертаються рідко, бо це задовга дорога до Запорожжя. Іноді вони використовують цей шлях, вибираючись у морський похід, коли вихід із Борисфена стережуть, щоб не дати їм вийти, великі сили, або ж у них є не більше 20—25 човнів.

Коли галери натрапляють на них у [відкритому] морі посеред дня, то завдають їм великої шкоди своїми гарматами, розполохуючи, немов шпаків, і немало човнів іде на дно. Приголомшені козаки, кому вдалося врятуватись, швидко утікають навсібіч, куди лиш можуть. Але коли вони самі йдуть на бій з галерами, то лишаються на своїх лавах, прикріпивши весла до кочетів перев’яззю з лози. Поки одні стріляють з рушниць, їхні товариші набивають і подають їм інші, уже набиті, щоб знову стріляти, і таким чином ведуть вогонь безперервно і дуже влучно. Галера може зав’язати бій лише з одним човном, однак їхні гармати завдають козакам великої шкоди. У таких /61/ сутичках вони завжди втрачають до двох третин своїх людей. Рідко коли трапляється, щоб повернулася половина команди, зате привозять багату здобич, як-от: іспанські реали, арабські цехини, килими, парчу, бавовняні і шовкові тканини, інші цінні товари. Ось з чого живуть козаки і такі, [власне,] у них прибутки, бо якщо йдеться про працю, то вони не знають іншого, як тільки пити та гуляти зі своїми товаришами після повернення.